Агенты среди нас. Как спецслужбы Росии вербуют украинцев

Молодий чоловік їхав на таємну зустріч у чужій країні. Його візаві зі спецвідділу в адміністрації президента РФ Володимира Путіна кілька разів змінювали маршрут і місце розмови. Українця вербували. Це...

Молодий чоловік їхав на таємну зустріч у чужій країні. Його візаві зі спецвідділу в адміністрації президента РФ Володимира Путіна кілька разів змінювали маршрут і місце розмови. Українця вербували.

Це не детектив і не трилер. Це реальна історія чоловіка, з яким ми зустрілися, щоб розібратись, яким чином українців переконують працювати в інтересах Кремля.

«Українська правда» з’ясовувала, до яких методів вдаються російські спецслужби для вербовки українців, як зрозуміти, що людина є об’єктом уваги іноземної розвідки, і що потрібно робити, щоб цього уникнути.

У 2014 році Микола (ім’я та деякі деталі розповіді героя змінені в цілях безпеки – УП ) долучився до формування військового підрозділу для участі в АТО. Тоді ж ним зацікавились наші спецслужби – перший контакт через соціальні мережі – співрозмовник сказав, що працює з розвідкою і запропонував зустріч. Надалі сторони домовились тримати зв’язок.

З російським вербуванням Миколі довелося зіштовхнутися трохи пізніше.

КОНТАКТ

Восени 2014 року його товариш по підрозділу зник, разом з особовими справами й іншими документами. Згодом стало відомо, що він затриманий і перебуває під контролем російських правоохоронних органів.

«На той час вже були випадки викрадення українців, наприклад Надії Савченко. Тож ми почали проводити активність для його повернення. Спілкувалися з багатьма небайдужими людьми, у тому числі й з Росії. Серед них була дівчина, яка періодично намагалася запросити мене на зустріч, втиралася в довіру, хотіла дружити, водила розмови про мого затриманого товариша», – розповідає Микола.

За словами співрозмовників УП в спецслужбах, за класикою, ви ніколи не зрозумієте, що вас будуть вербувати. Непідготовленій людині важко угледіти в новому знайомому співробітника спецслужби.

Вербувати можуть і нештатні агенти. «Полювати» на українців можуть і раніше завербовані громадяни України, які отримали завдання дістати потрібну інформацію, або здобути «свою людину» у певних колах.

Найбільш цікавими для російських спецслужб є люди, що мають доступ до інформації з обмеженим доступом. Це – військові, співробітники спецслужб, працівники правоохоронних органів, люди наближені до осіб, які ухвалюють рішення, співробітники міністерств, дипломати в посольствах, іноді журналісти.

ДВА ЕТАПИ ВЕРБОВКИ

Вербовка може відбуватися як на території України, так і в Росії чи на території третіх країн.

В теорії – це тривалий процес, який відбувається за певним відпрацьованим алгоритмом. Спочатку визначають особу, яка може мати доступ до цікавої для вербувальників інформації. Збирають всі відомості про її життя: звички, коло спілкування, зацікавлення, проблеми, стосунки в сім’ї, шукають можливий компромат, або створюють підстави для того, щоб цей компромат з’явився.

Після цього з «об’єктом» налагоджують безпосередній контакт. Незначне ДТП, гаманець, який падає під ноги «об’єкта», розмова у спортзалі, залицяння у кафе, чи навіть у черзі в супермаркеті. Це все ніби випадкові, а насправді – ретельно підготовлені знайомства.

Найкращим варіантом, за словами співрозмовників УП в спецслужбах, коли вербувальника з «об’єктом» знайомить спільний товариш.

Вербовка може відбутися одразу після знайомства, однак частіше заводять довгу дружбу, а вже потім «відкриваються». Інколи може йтися і про любовні стосунки.

В процесі «дружби» вербувальник може запропонувати «об’єкту» вирішити його побутові проблеми, позичити гроші, допомогти з лікуванням, посприяти в кар’єрному рості.

У випадку Миколи, до моменту пропозиції працювати на російські спецслужби він спілкувався з дівчиною-вербувальницею не менше шести місяців.

За його словами, спочатку вона робила дивні натяки, а потім вже відкрито почала вербувати: представилась співробітницею державних структур РФ і запропонувала співпрацю, начебто, щоб витягнути його товариша з російського полону.

«При цьому з розмови я дізнався, що мій товариш насправді співпрацює з російськими спецслужбами, а інформація про його викрадення з України – фейк, тобто легенда», – розповів Микола.

При вербуванні російська «агентка» пропонувала Миколі «допомогу по життю»: гроші, гарантії безпеки родичам, які мешкають на окупованих територіях.

«Обіцяла зробити мене народним депутатом, якщо я буду виконувати всі завдання. Вона казала, що її організації на це вистачить могутності», – згадує молодий чоловік.

«За всіма їхніми розрахунками, я мав на це погодитись. Але ж вони не знали, що я був знайомий з СВРщиком. Я, звичайно, одразу подзвонив йому і все розповів. Ми зустрілись наступного дня з його керівником. Вони порадили мені погоджуватися, а самі планували все документувати», – розповідає Микола.

За підручниками часів КДБ, під час вербовки, «об’єкт» має письмово погодитись працювати на спецслужби – підписати так звану «агентурну угоду». Однак, можна обійтись і без цього. «Агентурна угода» може нічого не вартувати з юридичної точки зору, але психологічно триматиме «об’єкт» на «гачку» все життя.

Микола погодився на співпрацю, проте жодних документів не підписував. Якщо ж людина відмовляється – у хід можуть піти тиск, шантаж, погрози поширити компромат, залякування.

«Вербовка – це не домовленість, це ламання людини. У 2010 році СБУ затримали п’ятьох співробітників ФСБ. Вони вербували співробітника Міністерства оборони, який мав доступ до інформації про українські ракети. Росіян затримали, коли вони, погрожуючи шприцем з розчином, що містив вірус СНІДу, змушували його підписати документ про співпрацю. Оскільки представник Міноборони попередив українські спецслужби про те, що ним цікавляться, співробітників ФСБ затримали і врятували його», – розповів УП колишній голова СБУ Валентин Наливайченко.

Коли «об’єкт» погоджується, йому дають просте завдання, про виконання якого потрібно доповісти. Крім того, з ним має зустрітися керівник оперативного співробітника спецслужби, який повинен перевірити, чи дійсно новоспечений агент погодився на співпрацю і чи не піде він до спецслужб власної країни.

У спецслужбах заводяться дві папки: «особова справа» про агента, в якій і лежать всі матеріали про нього, в тому числі агентурна згода. Друга папка – це «агентурна справа», в яку складають повідомлення від новоспеченого агента.

Микола, згідно з усіма правилами вербовки, теж мав зустрітися з керівниками вербувальниці. Виявилось, що вони з Кремля. В адміністрації президента Росії існує спеціальний підрозділ, який веде політичну розвідку в Україні. Місцем зустрічі була обрана третя країна.

«Врешті-решт ми зустрілися. Мої візаві не називали своїх посад, однак представилися: «Ми працюємо там-то, займаємось політикою, давай з нами співпрацювати».
Дали тестове завдання – певними діями розхитувати ситуацію в Україні. Я повернувся додому і одразу все розповів нашій службі зовнішньої розвідки», – каже Микола.

Він так і не виконав це завдання, бо головною метою для спецслужб РФ була його робота на «сенсаційне і довгочікуване» повернення в Україну товариша, який насправді співпрацював з росіянами. За деякий час Микола поїхав на повторну зустріч до третьої країни з відпрацьованим з українськими спецслужбами планом дій.

«Ми вирішили розкрутити їх на щось жорсткіше – насильницькі дії, наприклад. Вони сказали, що цим не займаються, але можуть зв’язати мене з іншими людьми, кому це може бути цікаво. Однак мені дали нове завдання. Я мав допомогти російській спецгрупі викрасти певну людину. Моя задача була її вистежити і вказати на неї. За це мені обіцяли кілька десятків тисяч доларів», – згадує він.

«Після повернення я знову все розповів нашим спецам. Вони порадили брати передоплату. Це не та відповідь, на яку я розраховував від наших спецслужб. Я чекав, що вони скажуть: «Погоджуйся, група зайде, ми її спакуємо». А вони такого не сказали. Тому я вирішив взагалі більше не реагувати ні на одних, ні на інших – пішов у підпілля. З того часу я не контактував росіянами жодного разу.

А ту людину, яку я мав відстежити, пізніше вбили. На мирній території», – закінчив свою історію Микола.

ЯК УНИКНУТИ ВЕРБУВАННЯ

Оскільки агресія Росії носить гібридний характер, тож і вербування спецслужбами РФ виглядає гібридним.

На території Росії ФСБ можуть зацікавитись заробітчанами: легальними – з дозволами на роботу, і нелегалами. Вразливі і туристи, і українці, які приїхали до родичів.

Наприклад, на підприємство, де працюють українці, приходять з перевіркою міграційна служба і ФСБ. Їх відділяють від росіян і проводять бесіду. Або просто на вулиці людина порушує правила дорожнього руху, її затримує поліція, а потім у машині «випадково» можуть знайти пакунок із наркотиками.

Коли українці потрапляють в таку пастку, з ними проводять певні заходи із застосуванням фізичної сили, тортур або шантажу.

Результат – людина зізнається, що на території РФ начебто має виконати завдання однієї з спецслужб України, або здійснює розвідувально-підривну діяльність. А потім це відео транслюється на телеканалах РФ.

Або ж українців під тиском змушують погодитись на співпрацю і дають завдання, які вони мають виконувати в Україні.

Речник СБУ Олена Гітлянська в коментарі УП повідомила, що протягом 2016-2017 років СБУ зафіксувала понад 50 спроб вербування українських заробітчан спецслужбами РФ.

У СБУ наполягають, що в таких випадках після повернення в Україну потрібно одразу ж звертатися до правоохоронних органів. Закон звільняє в таких випадках від відповідальності.

«Громадянин України, який не вчинив на виконання злочинного завдання, отриманого від іноземної спецслужби, чи інших жодних дій і добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними, звільняється від кримінальної відповідальності», – зазначила Гітлянська.

В українських спецслужбах рекомендують завжди бути насторожі. В першу чергу – утримуватись від поїздок до Російської Федерації.

«Ми закликаємо бути пильними і не виїжджати без надважливих причин до РФ, оскільки там відсутні гарантії їхньої безпеки», – каже Гітлянська.

Особливо не радять їздити в Росію колишнім бійцям АТО. Прикордонна служба РФ є частиною ФСБ. Вони цілеспрямовано добувають списки атошників і відстежують бійців від самого кордону, зазначають в СБУ.

Не треба бути параноїком, але завжди варто аналізувати поведінку людей, які нещодавно з вами потоваришували.

«Замислюйтесь, чому і яким чином незнайома людина з’являється у вашому оточенні, чому вона просить вас виконати ті чи інші завдання, навіть просто розповісти, що на ту чи іншу тему пишуть ЗМІ, або що ви бачили, коли проїжджали повз блокпост», – радять в СБУ.

Російські спецслужби мають значний досвід вербувальної роботи, яка відточувалась ще за часів «Холодної війни». Зрозуміло, що з того часу їхня мережа нікуди не зникла і в Україні.

Історія з отруєнням колишнього офіцера ФСБ Олександра Литвиненка та нещодавня спроба вбити відставного російського розвідника Сергія Скрипаля показують, що Кремль не пробачає опортунізму навіть своїм.

Тому й пересічним українцям гратись в «шпигунські ігри» як у кіно з представниками спецслужб країни, президент якої і сам колишній співробітник КДБ, було б занадто легковажно і навряд варто.

Автор: Оксана Коваленко

Источник: Pravda.com.ua

Новости партнера RedAxe.media

Категория
Статьи

Новости сюжета